Родинний кіднепінг в України не врегульований на законодавчому рівні

Родинний кіднепінг або викрадення дитини одним з батьків. В законодавстві такого терміну, як кіднепінг, взагалі не існує. Що не можна сказати про європейські країни. Взагалі кіднепінг не врегульований на законодавчому рівні в Україні. Батько чи мати, викравши незаконно дитину, не несуть ніякої відповідальності. Крім моральної перед своєю дитиною. Уповноважені особи в державі вважають, що батько/мати вчиняють правильно, адже суд зобов'язує спілкуватися та перебувати дитині з обома батьками. Тобто батьки мають рівні, як обов'язки, так і права.
3,6 мільйона дітей з 8 мільйонів в Україні виростають у неповних родинах. Вони все життя страждають від боротьби за своє місцеперебування в батьків.
Наразі в судах безліч заяв здебільшого від жінок (матерів) щодо незаконної насильної зміни місця проживання їх дитини. Маючи рішення суду, вони починають доводити своє вільне, незаперечне право обіймати дитину. Але фахівці стверджують, що поки судді вирішують з ким все ж таки потенційно буде жити немовля, батьки влаштовують справжнісінькі війни. Ба більше, зброєю запеклих сварок стає дитина.
Українські родини, розлучаючись, починають ділити майно. Але не рідно батьки самостійно вирішують, де житиме їх дитина. Тоді один з подружжя не погоджується з рішенням і просто, посеред білого дня (в парку, на прогулянці, в сквері тощо) викрадає силоміць дитину. Більше того, вчинивши такі дії, один з подружжя розуміє, що ніякої відповідальності не буде нести. Адже держава не вважає це злочином.
Найбільше вражає той момент, що бажання дитини ніхто не враховує. Батьки руйнують дитячу психіку, не надаючи можливості повноцінно спілкуватися, як з мамою, так і батьком. Психологи стверджують, немовля має отримати любов зі сторони обох батьків. Не зважаючи на ворожнечі та суперечки, вони зобов'язані найти в собі сили та мудрість виховувати здорову дитину.
До того ж адвокат говорить, що потрібно ще на етапі розлучення вирішувати місце проживання дитини, дотримуючись моральних сімейних цінностей. Проживаючи в шлюбі, подружжя може звернутися до суду та встановити майбутнє постійне перебування дитини. Маючи документ й рішення суду, від родинного кіднепінгу можна вберегтися.
Крім того, фахівці наголошують, що в родині не має бути морального знущання та насилля. Якщо жінка/чоловік ще в шлюбі спостерігає аб'юзерство чи закиди забрати дитину назавжди, варто подавати позов до суду щодо визначення місця проживання дитини відразу. Ба більше, якщо людина це говорить, вона це зробить. Сімейне насилля, психологічне травмування в родині, руйнує будь-які відносини. Якщо в сім'ї є протиправні дії, потрібно звертатися з заявою в поліцію — це додаткові докази в майбутньому.
Українські родини не вміють комунікувати. Це створює біль, образу чоловіка та жінки. Дитину поділяють, а вона виростає морально нестійкою. Фахівці говорять, що проблема не тільки в сім'ї, а в цілій державі. Уряд нічого не робить, аби побудувати нетравматичні розлучення.
Вразливою частиною цих війн стає наше майбутнє — наші діти, які прагнуть жити у вільній, міцній державі та родині.
Крім того, існує організація, яка консультує батьків, як викрадати своїх же дітей. "Батько має право" - організація, створена у 2015 році не має ні офісу, ні сайту. Олександр Швець — голова організації. Він свого часу воював за єдину доньку з колишньою дружиною Дашею Медовою. Надалі жінка десь пропала, а дитина залишилася з ним. Після цього він вважає себе захисником чоловічих прав. Олександр Швець говорить, що існує декілька способів відібрання дитини. Наприклад, просто технічно забрати дитину на прогулянці або вивезти свою дружину в ліс і сказати, щоб вона копала собі могилу. Та й вважає він, що це справедливо і взагалі не про насилля.
Народна депутатка Ірина Суслова говорить, що 5 квітня в парламенті планували розглянути законопроєкт щодо кримінальної відповідальності в разі виникнення родинного кіднепінгу. Адже явище набрало великих обертів, має жахливі наслідки. А головне — законно травмує психологію дитини.