Відставка Залужного. Подивимось правді в очі: настав час зміни
Автор Анастасія Чебрець
Для відставки Валерія Залужного з посади Головнокомандувача є реальні підстави – стверджує військовий експерт Андрій Васильчук у своїй авторській колонці.
«Ніхто не заперечує, що в 2022 році Україна вистояла, як і заслуги Валерія Федоровича за цей рік. Претензії почалися за 2023», – пише експерт.
Зокрема, він відзначає відсутність стратегічних успіхів та жодної вдалої контрнаступальної операції, коли підходи і стратегії 2022 року в 2023-у вже не працювали.
При цьому він наводить свої спогади спілкування із знайомим відомим військовим який був дуже здивований, коли зрозумів, що обрана на 2023 рік стратегія наступу виявилася не відволікаючим маневром, а зрештою, попри чималий ресурс, наданий партнерами, виявилася невдалою і не спрацювала.
«Озвучені потреби в мобілізаційному ресурсі, 500 тисяч, свідчать про великі втрати особового складу», – вважає Васильчук і звертає увагу на неефективне використання вже наявного людського резерву: лише близько 150 тисяч солдатів із мільйонної української армії безпосередньо беруть участь у бойових діях. «Це означає, що частина солдатів залишається на фронті протягом двох років без зміни місця служби. За яким принципом визначається, хто саме залишається в тилу?», – задається питанням автор.
Васильчук нагадує про заяву Залажуного, що той вчився у начальника генштабу рф валерія герасимова. «При цьому єдина воєнна концепція герасимова – м’ясні штурми. Чому ще можна було в нього навчитися?», – дивується експерт і припускає, що під час спроби контрнаступу українське командування спробувало повторити тактику російських військ. «Люди, які пройшли підготовку в Британії, були кинуті на сильні, міцні та глибоко закопані позиції. Це, ймовірно, призвело до жахливих непоправних втрат», – пише Васильчук.
Він також вказує і на стратегічні прорахунки: перехід до стратегічної оборони, але так виглядає, що в Генштабі ігнорують створення оборонної «лінії Залужного». При тому що російська «лінія суровікіна» стала серйозною перешкодою для українського війська. Навіть на найгарячіших напрямках, наприклад, за Авдіївкою, немає достатніх украплень, стан наявних реально жалюгідний.
Досі немає зрозумілої стратегії мобілізації, навколо цього питання — хаос та спекуляції, які випливають з того, що є потреби, які неможливо обгрунтувати суспільству. Разом з цим немає реалістичної стратегії оборони або наступу.
«Запит про надання 17 мільйонів снарядів та 400 мільярдів доларів для продовження війни шокував натівських генералів. Такої кількості снарядів наразі немає сукупно на всіх складах НАТО. 400 мільярдів доларів – непідйомна сума для наших партнерів. Від початку було зрозуміло, що такі вимоги не можуть бути виконані. З чого випливає, що такі дії мали на меті виправдати свої помилки та бездіяльність. А це призвело до втрат і погіршення репутації України серед міжнародних партнерів», – констатує експерт.
Васильчук робить висновок, що військове командування фактично визнало, що на цей час не існує стратегії перемоги України. У міжнародних ЗМІ та на зустрічах з членами командування НАТО це було обговорено. Резонансне інтерв’ю Валерія Федоровича для The Economist розкрило весь перелік проблем української армії, які будь-де в світі становлять закриту інформацію з дуже обмеженим доступом. За її отримання змагаються розвідки, а не журналісти. Важко не відзначити, що це інтерв’ю спричинило як піднесений настрій ворога, так і демотивацію українців.
«Беззаперечно, що військовому командуванню в цілому та Залужному особисто було надано найвищий кредит довіри та всі наявні ресурси. І якщо ухвалені ним рішення виявилися помилковими, недоречно перекладати весь наявний негатив на Верховного Головнокомандувача, а позитив — віддавати Залужному», – дивується автор.
На його думку, ротація — нормальна практика для війська, тому для Залужного це тако не може бути виключенням.
